
Минулого року на державному рівні за участю президента України Віктора Ющенка, інших очільників країни було урочисто відзначено 90-річчя Листопадового Зриву – постання Західно-Української Народної Республіки.
У цьому році про одне із найбільших державних свят фактично усі забули. Тим часом чергова річниця ЗУНР – це добрий привід згадати про одну із героїчних сторінок нашої історії, уроки якої потребують належного осмислення, якщо насправді хочемо стати державним народом.
Листопадовий Зрив - національно-визвольне повстання, що відбулося в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року у Львові та започаткувало процес утворення Західно-Української Народної Республіки.
Події цих днів вражають своєю яскравістю, динамічністю та ефективністю. Ось коротенька хроніка українського "бліц-крігу".
У вересні 1918 року у Львові було створено Військовий Комітет, який розпочав підготовку до збройного повстання у Галичині.
18-го жовтня у Львові розпочали роботу збори українських депутатів австрійського парламенту за участю українських членів галицького та буковинського сеймів. У нараді також взяли участь представники основних політичних партій Галичини і Буковини та вище духовенство Української Греко-Католицької Церкви. На цих зборах було обрано Українську Національну Раду, яка стала представницьким органом українців в Австро-Угорщині. У політичній декларації, що її ухвалила УНРада наголошувалося: 1) всі українські землі під орудою Австрії становлять єдину етнографічну цільність; 2) тепер вони представляють окрему Українську державу; 3) всі національні меншини мають вислати до Української Національної Ради своїх делегатів; 4) Українська Національна Рада прийме найближчим часом Конституцію нової держави; 5) Українська Національна Рада приймає рішення, що на майбутній мирній конференції український народ презентуватимуть його власні представницькі органи, оскільки австрійська влада не має права говорити від імені незалежної України.
Не стояли осторонь поляки. 28 жовтня польські політичні кола створили у Кракові так звану Польську Ліквідаційну Комісію, яка мала 1-го листопада прибути до Львова і за допомогою військових частин захопити владу в краї.
Однак вже 30 жовтня УНРада, враховуючи ці обставини, поставила перед австрійським урядом ультиматум передати їй всю повноту влади в Галичині. Проте намісник Галичини генерал К. Гуйн проігнорував вимогу.
31 жовтня на спільному засіданні членів УНРади і Військового Комітету було вирішено взяти владу в місті збройним шляхом. Військовий Комітет перейменовано в Українську Генеральну Команду, яка мала здійснювати безпосереднє керівництво повстанням. Штабом для українців став Народний Дім у Львові.
Власне повстання розпочалося о 4 годині ранку. Українські частини, які нараховували 60 старшин і 1500 вояків зайняли Ратушу, намісництво, головну пошту, вокзал, банк. Над Ратушею і намісництвом було піднято синьо-жовтий прапор. Австрійського намісника Галичини генерала К. Гуйна і коменданта Львівського військового гарнізону генерала Порсфера було заарештовано.
Львів миттєво був обліплений відозвою Української Національної Ради до українського населення Галичини, у якій зокрема зазначалося: "Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-Угорської монархії Українська держава... Найвищою властю Української держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обіймає власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української держави".
1 листопада 1918 о 7 годині ранку сотник Дмитро Вітовський склав рапорт голові УНРади К. Левицькому про те, що влада у Львові повністю перейшла в українські руки. Так розпочався період становлення української державності на західно-українських землях.
Події листопада 1918 року у Львові довели, що у кричний для нації час українці спроможні діяти рішуче і злагоджено, а симбіоз політиків і військовиків дозволяє вирішувати складні тактичні і стратегічні питання здобуття національної державності. Це головний урок свята, яке у цьому році так і не було гідно відзначене.