Максим Чайка сам вибрав свій шлях - справедливого воїна, захисника українства…

Максим Чайка сам вибрав свій шлях - справедливого воїна, захисника українства…

Максим Чайка

В Одесі на тому місці, де вбили Максима Чайку – 21-річного українського націоналіста – дощ ще не змив сліди крові. Перехожі обережно переступають через коричневі і вже ледь помітні плями на асфальті. Дерево поруч – обклеєне фотографіями хлопця з відкритою посмішкою. Віночки з квітів, запалена під щедрим одеським сонцем свічка. Навпроти шумить найбільший у приморському місті книжковий ринок. Хтось щось купує. Хтось щось обговорює. Життя триває. Вже без Максима Чайки.

Ті, хто був з Максимом фатального вечора - Страсної п’ятниці 17 квітня – розповідають подробиці трагедії. Близько десятої вечора кілька хлопців-українців, в тім числі і Максим, йшли Олександрівським проспектом. Біля ринку "Книжка", чи то випадково, чи, може, зовсім ні, на їхньому шляху опинилася група людей з фінансованої проросійською партією "Родіна" організації "Антифа", члени якої позиціонують себе нібито "борцями з фашизмом". Максим глянув і побачив знайомого. "А ти що робиш серед тих покидьків?" Словесна суперечка швидко переросла в бійку. І Максимові друзі, і, певно, сам Максим не сумнівалися, що все закінчиться в гіршому разі синцями. Але сталося інакше. Несподівано один з членів "Антифа" витягнув пістолет. Вражені молоді люди, друзі Максима, – зосередили увагу на націленій на них зброї. У той час інший з "Антифа" витягнув ніж і двічі вдарив ним Максима Чайку. Відомі випадки, коли людина має кілька ножових поранень, навіть з десяток, але виживає. Але то були удари професійного вбивці – по головних кровоносних артеріях. Під пахвою і на нозі. Розрахунок на швидку смерть від втрати крові. Максим Чайка - студент факультету журналістики Одеського університету і член молодіжної української націоналістичної організації "Слава і честь" - помер через кілька хвилин після того, як "Швидка" привезла його до лікарні. ..

"Те, що не робила останніми десятиліттями українська держава, в Одесі намагався робити Максим".

Проросійські сили, які, власне, й породили вбивцю – "Антифа" - вже наступного дня кинулися маскувати загибель 21-річного українського націоналіста пропагандистськими нісенітницями. Нібито Максим був неправильних фашистських переконань. "То ли он бил фашистом, то ли играл в фашизм", – "віщав" перед камерою маразматичний одеський українофоб Кваснюк. З тих-таки проросійських джерел в інтернет вихлюпнулася злива фальшивих "свідчень" про надміру запальний характер молодого українського лідера. Мовляв, погарячкувала молодь, не стрималася, там і до ножа недалеко - з ким не буває…

Яким насправді був Максим Чайка і за що насправді його вбили? За відповіддю я й приїхала до Одеси – шукати її в розповідях друзів і людей, які знали Максима особисто. Зі зібраних по крихті спогадів постає картина молодіжних рухів сучасної Одеси - українського міста непростої пострадянської доби. Міста, обплутаного павутинням численних фінансованих з Росії антиукраїнських організацій, отруєного балаканиною вгодованих професійних україноненависників, що безпечно, як гаддя на хворостині, почуваються в ефірі місцевих проросійських телеканалів. Наприклад, один такий телеканал – "АТВ" - належить одіозному мільйонерові очільнику "Родіни" Маркову, інший "Академия" - "легендарному" рахувальникові періоду помаранчевих подій Сергію Ківалову.

Максим Чайка, з яким ми неодноразово спілкувалися, - розповідає голова одеської "Свободи" Павло Кириленко –був людина, яка в складному Одеському регіоні робила те, що, окрім нього, ніхто інший наразі витягнути не міг. Приблизно рік тому у молодіжному середовищі Одеси викристалізувався цей лідер – молодий хлопець, який зумів частину радикальної одеської молоді відмовляти від участі у проросійських заходах. Наприклад, на "Русскій марш", який мав відбутися 28 лютого цьогоріч, антиукраїнські сили сподівалися затягнути одеських футбольних фанатів. Чайка зробив так, що ця молодь не взяла участі в проросійській акції. А певну її частину навіть зумів перетягнути на проукраїнську платформу. Максим Чайка був своєрідним українізатором найрадикальнішої молоді Одеси. Те, що не робила останніми десятиліттями українська держава, в Одесі намагався робити Максим. Він сам вибрав свій шлях - справедливого воїна, захисника українства.

У трагічній загибелі одеського українця є важлива деталь. За Максимом Чайкою полювали. Про це кажуть його друзі, це випливало в інтернеті. Одному з приятелів Максим розповів, що після маршу на честь Романа Шухевича за ним стежили. Те, що так воно могло бути, не викликає сумнівів. Мільйонер-українофоб Марков оточений колишніми працівниками радянських спецслужб. Для них організувати стеження за українцем, який останнім часом зумів прихилити до себе велику частину активної молоді, - нескладно. Ота зустріч Чайки 17 квітня мала рано чи пізно відбутися… Та й "Антифа" – лише одна з українофобських організацій, фінансована проросійськими силами. Є ще "Рускій клуб", "Дозор" та інша антиукраїнська нечисть.

Генетичний код

Тамара Слободенюк – вчителька української мови школи № 62 міста Одеси – була однією з тих, хто прищепив Максимові любов до українського. Адже виріс хлопець, як і практично всі нинішні одеські молоді патріоти, – у російськомовній родині. Батько – полковник, учасник афганських подій і мама – домогосподарка – були аполітичними людьми. Тамара Володимирівна розповідає, що не може повірити в страшну втрату. "Я вчила Максима від 5 класу. Він ще у школі був авторитетом для однокласників. Дуже розумний. Прекрасно розмовляв українською мовою. Любив вірші Симоненка. Я вчила його жити чесно і вміти відстоювати свою позицію. Максим писав вірші – деякі у мене збереглися…"

Чому у пострадянську добу у російськомовних сім’ях Одеси народжуються патріоти-українці. Що це за феномен?

Цей феномен, пояснює Павло Кириленко, - для нас є цілком зрозумілим. Бо і я, і більшість членів Одеської "Свободи" – з російськомовних сімей. Генетика говорить про генотип і фенотип. Фенотип – це нанесене на генетичний корінь чужорідне нашарування. Оте штучно нанесене – через якийсь час відмирає. А відроджується первісне. Те, що вироблено віками, що зберігається в крові - генетичний код українців. Батьки Чайки, як мої батьки, як більшість батьків одеських патріотів, – російськомовні. Вони є такими, бо пережили насильницьку русифікацію. Але свого часу наше покоління відчуло поклик крові. Якщо люди не божевільні і якщо вони можуть тверезо аналізувати інформацію, вони знайдуть істину.

Розумію, що у такому зрусифікованому місті як Одеса боротьба за українську ідею дуже гостра. Українець в Одесі змушений бути радикалом. Тим, кого радикально змушували забувати свою мову, культуру, тільки рішучими діями можна повернути втрачене. Свободівці, усвідомлюючи відповідальність перед майбутнім, навчені тримати себе в руках. Максим Чайка, можливо, з часом також навчився би стриманості. Але в нього не вистачило часу. Вороги не дали йому часу перерости юнацьку запальність…

До речі, про вбивцю – у минулому футбольного хулігана Андрія Довганя на прізвисько "Доба" – нині відомо хіба те, що він безслідно зник.

Вітренко і "Антифа"

Одесити розповідають, хто такі насправді "Антифа" і звідки вони походять. Перші "Антифа" з’являтися в Україні у 2005-2006 роках волею бурхливої фантазії екзальтованої прогресивної соціалістки Наталії Вітренко. Нестримну потребу в "Антифа" Вітренко відчула у 2005 році під час параду воїнів УПА. Отоді вітренківці почали вибирати зі свого середовища комсомольчиків – молодих людей, вихованих переважно дідусями-енкаведистами. Одягали їх за стилем скінхедів (бо ж розуміли, що треба було б створити молодіжну субкультру) – у військові чоботи, специфічні куртки. Голили голови і оснащували комуністичною символікою. Далі цих двоє-троє перевдягнутих комсомольців ходити містом з балончиками і розписували стіни і паркани комуністичними гаслами. Слідом за ними, непоміченим, ходив оператор з кінокамерою і група спортсменів, яку винаймали в спортзалі – осіб 5-10. Коли "Антифа" зустрічалися зі скінхедами – то скінхеди, безумовно, починали їх бити. Тоді в роботу вступали група спортсменів і оператор. В інтеренет запускали картинку, що от "Антифа" б’є скінхедів, а прості одесити отим "Антифа" нібито допомагають. Так абсолютно штучно створювалася субкультура антифашизму, якої насправді ніколи не існувало, і в якій ніколи не було потреби, бо не було самого фашизму. Аби посилити ефект, добре фінансовані проросійські сили запускали інформаційні проекти, наприклад інтернет-сайти того самого вигаданого "Антифа". ..

Живемо не для себе

Олесандр Степанюк – голова громадської організації "Слава і честь" (коротко – СІЧ) – один з близьких друзів Максима Чайки.

- Пригадуєте, - каже Олександр – на передачі в Савіка Шустера "Антифа" розповідали, як вони повсякчас тренуються з ножового бою. Вбивство не було випадковим.

- Розвиток усяких націоналістичних рухів в Одесі, - каже далі Олександр, - валютні партії сприймають в штики. Постійно нагнітається проблема руского і украінского язика, якісь дурні, нікому не потрібні розмови про федералізацію.

- Деякі оденські ЗМІ казали, що між українськими націоналістами і "Антифа" в Одесі постійно відбувалися бійки… - Жодних бійок досі не було. Ми не вважаємо бійки шляхом виходу з ситуації – ми за розумові змагання. А навіть якби й були сутички – ніхто з нас ніколи не взявся б за ніж. Є таке поняття фаєр-плей – чесна гра - запозичене з руху футбольних фанатів. Це коли перед договірною бійкою фанати обох клубів піднімають руки, показуючи, що не використовуватимуть жодних кастетів, палиць чи іншої зброї.

- Як Ти довідався про загибель Максима?

- Я був за містом, коли зателефонував наш спільний друг і сказав, що на Максимовій сторінці в інтернеті ( в "Контакті") з’явилося його фото в чорній рамці. Я сказав, що це, мабуть, чийсь дурний жарт. Але щось мене непокоїло і я зателефонував його дівчині…

-… Часом думаю, що, може, якби тоді не чекали "Швидку", яка їхала 20 хвилин, а затягнули Максима в машину і завезли в лікарню… Але хто ж знав? Хто ж знав? Молоді хлопці. Шок…

- Звідки Твої українські погляди. Батьки ж, мабуть, переважно розмовляють російською.

- Так, переважно російською, хоча й знають українську. В Одесі на загал 61 відсоток українців. Це українське місто. Хоча й російськомовне. За націоналістичний стержень маю подякувати моїй вчительці історії, яка була затятою комуністкою. Від протесту їй у мене почали формуватися націоналістичні переконання. Це найбільш свідомий шлях до істини. Коли тобі намагаються нав’язати думку, а ти сам шукаєш відповідь і вибудовуєш свою точку зору. Так у нас майже весь клас став націоналістичним.

- Дівчина поділяла Максимові погляди?

- Не знаю. Мені здається, вона просто його любила – його було за що любити.

- А за що?

- Він захоплювався музикою - грав на гітарі і на тромбоні. Мріяв стати професійним музикантом і виступати на сцені. Полюбляв художню фотографію. Вмів переконувати. А ще йому можна було зателефонувати, коли щось не так – і він хоч посеред ночі мчав на допомогу. Все не віриться, що його нема. Весь час хочеться подзвонити.

- Після Максимової смерті батьки за вас бояться?

- Так. Бабця весь час телефонує – свариться, нащо я на передачі прізвище Маркова назвав…

- Що змінилося після загибелі Чайки?

- Багато наших українських хлопців вважає, що живе тільки для себе і не шкодує життя. Отак сталося з Максимом. Помер в бійці – не треба було кидатися на ножі. Ми ж, здається, тільки тепер зрозуміли, що людина живе не для себе. Якщо вона помирає – їй не шкода. А що буде з тими, хто її втратив – інше питання. Саме для тих, хто поруч, маємо берегти своє життя.

…Штрих, який характеризує Максима як людину. Журналісти з ворожих проросійських видань зауважили, що на похорон Максима прийшла група незрозумілих неформалів, зокрема рожево-чорні мирні ЕМУ. Щоби зрозуміти, чому вони прийшли, кажуть одеські націоналісти, треба знати, хто такий Максим Чайка. Коли певні ніші молодіжних рухів, наприклад одеські футбольні хулігани, – били або ображали неформалів, Чайка їх захищав.

…До поїзда ще трохи часу. Переглядаю в інтернеті спіч-щоу на одному з одеських телеканалів. Автор передачі збуджено розповідає про те, що Президент України, виявляється, фашист, СБУ – теж фашисти. А "галицькі окупанти" в Одесі гуртуються в приміщенні "Просвіти". У "Просвіті" взагалі-то завжди збирається Одеська "Свобода", переважна більшість котрої – корінні одесити.

-Це – не сон. І не Гуморина. Це – Одеса на 18 році Незалежності! Риторичне запитання – чи є влада в Україні?